Угорщина

Після повалення комуністичного режиму країна тривалий час офіційно мала назву Угорська Республіка (угор. Magyar Köztársaság), проте з 1 січня 2012 набрала чинності нова конституція, яка офіційно затвердила скорочену назву Угорщина (угор. Magyarország).^[4][5][6][7]
МУгорщина розташована в північній частині Середньодунайського басейну, замкненого на заході Альпами, на півночі, сході та південному сході — Карпатами. Більша частина території Угорщини зайнята рівнинами і горбистими ділянками. Дунай ділить Угорщину на дві частини. На сході Тисо-Дунайської низовини знаходиться  — Великий Альфельд, обмежений на півночі ланцюгом невисоких гір; найвища гора — Кекеш (1015 м), правобережжя Дунаю займає Дунантуль — височина з горбами 150–200 м, яка перетинається смугою невисоких (400–700 м) Середньоугорських гір (Задунайське середньогір'я). На північному заході країни простягається Мала Середньодунайська низовина (Кішальфельд), обмежена Шопронськими і Кесегськими горами (передгір'я Альп) висотою 500–800 м. Річки Угорщини належать до водного басейну Дунаю. Озера — Балатон (594 км²), Веленце (26 км²), Фертьо (23 км²); водосховище Кишкьоре. Клімат Угорщини помірно континентальний.

Як федерація об'єднаних племен Угорщина виникла 895 року, за 50 років після розвалу Імперії Каролінгів за Верденським договором 843 року, перед об'єднанням англо-саксонських королівств. Спочатку Угорське князівство складалося з напівкочових народів, однак протягом 10 століття воно пережило трансформацію у християнську державу. Ця держава добре функціонувала, а її військова потужність давала змогу угорцям проводити військові кампанії від Константинополя до території сучасної Іспанії.^[12] Угорці завдали щонайменше трьох значних поразок Східній Франкській імперії між 907 та 910 роками.^[13] Пізніша поразка угорців у битві на Лехському полі 955 року поклала тимчасовий кінець більшості їхніх кампаній на чужі землі, принаймні в західному напрямку.

У 972 Арпади почали інтегрувати Угорщину в християнську Західну Європу. За підтримки візантійського імператора Бела ІІІ у 1181 запровадив в управлінні країною візантійські порядки і звичаї.

У 1241–1242 почалося Монгольське завоювання. Майже половина населення загинула під час військових дій. Половці та яси відкочували на Дунай, ці народи цілковито асимілювалися в Угорщині^[14]. Монголи повернулися у 1285, а після смерті Андрія III (1290—1301) розгорілася боротьба за угорську корону. Владу здобув Карл I Роберт (Анжуйська династія Капетингів), а успадкував корону Людвік I Великий. Сигізмунд I Люксембург отримав також корону Священної Римської імперії.

1445 на з'їзді представників вищої угорської аристократії Янош Гуняді був обраний князем Трансільванії, а в 1446 реґентом Угорщини від імені малолітнього короля Ласло V. В 1448, отримавши золотий ланцюжок від папи, він повернувся на поле битви, проте програв у битві на Косовому полі через зраду сербського князя. 1458 року на льоду річки Дунай містяни і вояки оголосили про обрання короля Матвія Корвіна. Король привертав до себе вчених, діячів культури, гуманістів і освічених людей з усієї Європи, а бібліотека Корвініана стала найбільшою на континенті^[15][16].